Ліс як сектор економіки: що Україні робити з лісовим господарством?

Яка форма власності лісу сприятиме веденню раціональної господарської діяльності та екологічній складовій?

Дмитро Карабчук, координатор «Лісової варти», WWF в Україні:

Та, яка виконуватиме вимоги законодавства (національного і міжнародного), дотримуватиметься принципів відповідального лісокористування, принципів сталого розвитку, принципів зазначених у міжнародних сертифікаційних схемах, впроваджуватиме наближене до природи Лісівництво у своїй повсякденній роботі. Ключовим тут є не форма власності державна чи приватна, а ефективне правозастосування з боку держави, правоохоронних органів, яке дасть можливість контролювати прописані на законодавчому рівні норми господарської  діяльності та екологічні вимоги.

Резюме стосовно форм господарювання:

– державний ліс повинен залишитися у державній формі власності;

– приватний ліс повинен виникати у формі створення нових плантацій на еродованих, не сільськогосподарських землях;

– можливе продовження довгострокової оренди державних лісів для ведення рекреаційних, оздоровчих, і інших екологічно орієнтованих видів діяльності, але на невеликій площі і із відкритим для громадськості доступом.

Відтак усю лісогосподарську галузь потрібно реформувати. Розділити функції Держлісагентства, утворивши новий господарський суб’єкт, який господарюватиме у лісах Держлісагентства (у формі кооперації окремих держлісгоспів із національним і регіональним менеджментом); Міністерство/департамент/чи відділ лісового господарства, який виконуватиме регуляторні функції, створюватиме однакові правила для усіх лісокористувачів, консультуватиме усіх, як правильно все робити, яке законодавство, правила тощо; лісову поліцію, яка фахово і точково розслідуватиме у стислі строки лісові злочини тощо.

Директор економічних програм  Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін:

Українським лісам більш потрібна приватизація, а не децентралізація. Тільки відповідальний власник буде берегти своє добро. Досвід Скандинавських країн, де є державна і приватна власність на ліси, доводить ефективність такої моделі, щороку площа лісів там збільшується.

Ліс стає активом, в якого є власник, який зацікавлений у тому, щоби вартість активів зростала. Українські ліси – державні, тобто ніби безгосподарні, а ось керівники цих «безхозів», зазвичай, дуже багаті люди. Насамперед лісгоспи заробляють на плановій вирубці лісів. Це потрібно для розвитку лісу, треба старий вирубувати,  проріджувати, висаджувати новий. Об’єми неконтрольованої вирубки також є значними, понад 30 тис м.куб на рік. Більше того, лісгоспи продають не тільки деревину, але й пиломатеріали, деякі навіть вміють виготовляти меблі. Лісгоспи також продають посадковий матеріал. Тобто це бізнес, який недостатньо контролюється. Приватизація лісу з оплатою інвесторів у бюджет ринкової вартісті – це хороший інструмент для наведення порядку. Інвестор, власник лісу, завжди буде бережно до нього ставитися.

Ірина Скульська, (Інститут агрономії, Лісабонський університет):

Перш за все необхідно уточнити що саме ви розумієте під концепцією децентралізація. У більшості європейських країн в значній частині лісів останнім часом протікає два процеси децентралізації, які іноді перетинаються – це децентралізація права власності та децентралізація управління лісовими ресурсами. Децентралізація права власності має на увазі право на приватизацію лісових земель, в той час як децентралізація управління має на увазі перехід від центрального до регіональних або навіть локальних моделей управлінь, часто в тісній співпраці з зацікавленими сторонами.

Децентралізація на право управління лісовими ресурсами спрямована на заохочення більш ефективних результатів управління ресурсами за участі громад та користувачів ресурсів у прийнятті рішень, а також включення місцевих установ, звичайної практики і систем знань в управління. Успіх такого виду управління залежить від здатності діяти колективно перед обличчям різних внутрішніх і зовнішніх загроз. Це далеко не простий вид управління. Він повинен: вміти долати розбіжності у світогляді серед різних місцевих, регіональних та національних зацікавлених груп, що беруть участь в конкретних режимах управління; повинен вміти інтегрувати чи обмежувати різні систем знань, а також складні історичні соціально-культурні, економічні та політичні відносини, які існують в громадах учасниках; уміти відстоювати право суспільства на противагу органам місцевої влади, яка за своєю природі прагне до контролю управління; а також уміти регулювати часті гострі стосунки між громадою і офіційним апаратом, який історично прагне здійснювати контроль над ресурсами, часто на шкоду суспільству. 

 

шаблоны для dle 11.2

Похожі новини

Добавити відгук

Нам буде цікаво дізнатись вашу думку.

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

Відгуків 0